Історія незламності та народної підтримки. Школа "Олені" у Верхній Рожанці
Уявіть собі 1944 рік. Карпати здригаються від гуркоту фронту, що котиться на захід, ліси кишать розвідками, а в лісах Верхньої Рожанки твориться історія.
Саме тут діяла старшинська школа «Олені» – найважливіша кузня офіцерів УПА, де молоді хлопці гартували волю, аби стати професійними командирами. Вишкіл проходив у два етапи: якщо перші «Олені» навесні готували понад триста бійців на Станіславівщині, то вже в липні школа розгорнулася на повну потужність саме в наших горах. Під керівництвом досвідчених командирів Степана Фрасуляка-«Хмеля» та Федора Польового-«Поля» сотні курсантів вичали тактику, топографію та мінну справи.
Моментом найвищого піднесення стало 21 вересня 1944 року, коли біля Верхньої та Нижньої Рожанок випускники склали урочисту присягу. Того дня тут зібралося все вище керівництво ОУН та УПА, а молитва, яку провадив отець Іван Гриньох, стала для багатьох останнім благословенням перед великим боєм.
Проте історія «Оленів» – це не лише про зброю, а й про неймовірну людяність мешканців наших сіл. Коли фронт відрізав гору Маґура від баз постачання, курсанти опинилися на межі голодної смерті. Очевидці згадували, що хлопці були настільки виснажені, що буквально «пасли траву» і пухли від голоду. І тоді на допомогу прийшли Рожанки, Волосянка, Хащуване та Ялинкувате. Замість того, щоб здавати продукти німецьким окупантам, селяни за закликом війта Волосянки Петра Добровольського та місцевого проводу збирали останнє: худобу, картоплю, хліб. Громада понад два місяці фактично тримала на своїх плечах величезну школу, рятуючи майбутніх офіцерів від загибелі. Ця єдність народу та армії була сильнішою за будь-які статути.
Фінал «Оленів» виявився трагічним і підступним. 14 жовтня інструктор зі зброєзнавства, осетин Константин Караєв на псевдо «Кацо», здався НКВД і видав усе: точне розташування табору, схеми мінних полів та розклад караулів. Вже наступного дня три з половиною сотні чекістів оточили табір "Оленів". Більшість курсантів на той момент уже розійшлися на завдання, проте штаб школи та охорона прийняли свій останній бій.
Попри те, що радянські звіти пізніше перебільшували кількість загиблих задля нагород, цей удар був болючим – під горою Болт поліг командир «Поль» та ядро штабу. Але школа не зникла безслідно. Офіцерський гарт, здобутий у цих лісах, розійшовся всією Україною, а подвиг мешканців Рожанок, які врятували повстанців у найважчий час, назавжди залишився в історії нашого краю як символ незламності.
