Павло Павлучкович – легендарний майстер-трембітар
Його вироби розійшлися по всьому світу, за життя про нього написали багато статей і навіть зняли фільм. Людина, яка вміла оживити дерево – Павло Павлучкович.
Майстер-трембітар Павло Павлучкович
Павло народився 1925 року в селі Тернавка. Виховав трьох чудових доньок. Надзвичайно веселий, життєрадісний та завжди усміхнений. Працював директором народному дому, чудово співав, грав на пищавці (сопілці) та трембіті, без нього не обходилося жодне свято.
Крім того, що Пало був чудовим музикантом, він ще й був надзвичайним майстром – сам виготовляв трембіти. Робив їх найчастіше вночі, бо тоді каже відчувалася особлива магія і таємничість цього процесу.
Ремесло виготовляти трембіти Павла навчив місцевий житель Олекса Головчанський. Трембіти виготовляв різного розміру, однак найчастіше понад 2 метри.
Як народжувалася трембіта?
Трембіти Павло Павлучкович виготовляли з громовиці – дерева, у яке влучила блискавка, а щоб знайти це дерево, треба чути «ведмежу музику». Як розповідав Павло журналісту одного з видань, що у горах часто можна почути, що щось гуде. Враження таке, ніби видовбуються ті звуки ударом дерев’яного кілка по металу. «От-як почую такі звуки – розповідав Павло – вважаю, що мені пощастило. Адже ведмідь, це давно примітили люди, «грає» лише на дереві розчахнутому й обпаленою громовицею».
Важливо, що дерево для трембіти має мати від 120 до 150 років. До того ж громовиця має дозріти: чим довше вона стоятиме під сонцем, чим довше вітри обвіватимуть її, тим гучнішим та дзвінкішим буде спів зробленої з такого дерева трембіти.
Найбільш відповідальна робота розчахнути триметрову деревину навпіл, на дві рівні частини, а лезо можна загнати у деревину лише на 10-15 сантиметрів. Якщо це не вдалося, дерево розколювалося на дві різні частини – праця твоя змарнована, воно вже не підійде для виготовлення трембіти.
Після того, як дерево розкололи на дві однаковісінькі частини з них вибирали серцевину. Далі дві частини стуляли до купи, важливо, без клею, їх міцно стягували обручами. Ці обручі виготовляли зі смерекових віт. Та й тут є своя особливість. Гілки смереки мають рости зі східної сторони та не вище, ніж півтора метра від землі. Вважалося, що ці гілки мають гнучкість молодого кореня та силу вранішнього сонця.
Коли виріб готовий, тоді наставав найбільш хвилюючий момент – випробовування інструменту. У такі дні Павло брав свого вчителя, Олексу Головчанського, двох помічників Степана Грицика (який зараз знаходиться у російському полоні) та Ігоря Довгенька, а також свого вірного «требітоносця» – дочку Ганнусю. Разом підійматися на гору Тростян і звідти трембітали. Якщо звук трембіти донісся до вівчарів на полонину (іспит нової трембіти влаштовували лише в період літування отар на полонині), то вівчар Михайло Феннич у відповідь протрембітав своє привітання. Ось і народилася нова трембіта.
Своє вміння гри на трембіті Павло передав своїй дочці Ганні, яка часто разом з татом брала участь у різних концертах та виступах його колективу «Тернавські вертушки». На жаль, після смерті Павла у 1992 році, його справу ніхто не продовжив, але дочка Ганна береже пам’ять про татуся і зберігає дві трембіти.
Дочка Павла Ганна з виробами майстра
Про Павла Павлучковича режисер Анатолій Золозов у 1979 році зняв документальний фільм «У звуках трембіти вся музика Карпат». Вироби майстра зберігають у музеях України та приватних колекціях закордонних поціновувачів музичних інструментів.
